Згідно п. 165.1.30 ст.165 Податкового кодексу до доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень, поміщених в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у такі державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992 - 1994 років.

Пунктом 299.14 статті 299 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), визначено, що оригінал свідоцтва платника податку зберігається у платника податку та пред'являється працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. Копія свідоцтва платника податку повинна розміщуватися на робочому місці найманого працівника.
Платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої та п'ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів (пп. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 ПКУ).
Таким чином, на робочому місці фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку, крім книги обліку доходів, повинно зберігатися свідоцтво платника єдиного податку.

Відповідно до п.1 ст.3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР ”Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” із змінами доповненнями (далі - Закон № 265) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 далі - ПКУ, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пп. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ, до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для третьої групи.
Згідно із пп. 4 п. 299.15 ст. 299 ПКУ свідоцтво платника єдиного податку анулюється органом державної податкової служби у разі здійснення видів діяльності, які не дають право застосовувати спрощену систему оподаткування, зокрема, надання фізичною особою - підприємцем - платником єдиного податку II групи послуг, у тому числі побутових, неплатнику єдиного податку.
При цьому пп. 4 п. 293.4 ст. 293 ПКУ передбачено, що до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, застосовується ставка єдиного податку у розмірі 15 відсотків.
Враховуючи викладене, якщо фізична особа - підприємець - платник єдиного податку другої групи надала послуги, у тому числі побутові, неплатнику єдиного податку, тобто здійснила вид діяльності, який не дає право на застосування спрощеної системи оподаткування, то орган державної податкової служби має право анулювати свідоцтво платника єдиного податку та дохід, отриманий від такого виду діяльності, оподатковується за ставкою єдиного податку у розмірі 15 відсотків.

Відповідно до п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ст. 286 ПКУ).
Згідно із ст. 269 та ст. 270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об'єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПКУ податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ).
Статтею 282 ПКУ визначено категорії юридичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, а статтею 283 ПКУ - види земельних ділянок, що не підлягають оподаткуванню.
Нормами ПКУ не передбачено звільнення від обов'язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельних податок не справляється через застосування податкових пільг.
Таким чином, юридичні особи, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню, не звільняються від обов'язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельних податок не справляється через застосування податкових пільг.

Відповідно до п. 174.6 ст. 174 розділу IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ) кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку (у тому числі отримані платником в результаті укладення договору дарування), оподатковуються згідно із правилами, встановленими розділом IV ПКУ для оподаткування спадщини.
Згідно із пп. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 ПКУ вартість будь – якого об’єкта спадщини (подарунку), що успадковується спадкоємцями (обдарованими), які не є членами сім’ї спадкодавця (дарувальника) першого ступеня споріднення, оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ.
Тобто, фізичні особи – резиденти, які отримують подарунок від фізичної особи – резидента, але не відносяться до членів сім’ї першого ступеня споріднення, сплачують податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від вартості будь-якого подарунку.
Відповідно до п.174.3 ст.174 ПКУ особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці (обдаровані), які отримали спадщину (подарунок).
Дохід у вигляді вартості успадкованого (подарованого) майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначається в річній податковій декларації.
Відповідно до п.49.1 ст.49 ПКУ податкова декларація подається за звітний період в установлені ПКУ строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.
Згідно ст. 179.7 ПКУ фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.