Коментарії до історії планетарія

1956 г., 08 июля, газета «Чорноморська комуна»:

« — Пролетарка, полетарий, заходите в планетарий!» — так щe понад двадцять років тому гостине закликав Володимир Маяковський. Заклик цей був не просто поетичний — мовляв заходьте. полюбуйтесь зорями і ясним місяцем. Ні. Поет розумів, яку величезну силу має наука про всесвіт, ознайомлення трудящих мас з будовою його. Але... як зайти в той планетарій, коли його немає?

Як же так! Невже в Одесі, — в великому культурному і науковому центрі, немає планетарія?!

Дозвольте, скажуть читачі, у яких хороша пам’ять, щось ви плу­таєте. Ще 26 квітня 1947 року ми читали в одній з місцевих газет таке:

«Наше місто незабаром збагатить­ся новим науково-освітнім закладом — планетарієм. Вже одержані потрібне устаткування і апаратура, надіслані Міністерством вищої освіти. Конструкція планетарія майже нічим не відрізняється від відомого московського планетарія».

Правильно. Читали. На жаль, ми нічого не плутаємо. Місцеві газеті писали правду. Планетарій дійсно будувався і от-от мав відкритися... Це було дев'ять років тому. З астро­номічної точки зору, де час вимірю­ють мільярдними масштабами, де­в’ять років ніщо. Але якщо не від­риватись від землі і вимірювати час земним мірилом — то це більш, ніж достатній строк для будівництва не лише планетарія, а більш грандіоз­ної споруди... До речі, і споруджувати нічого не треба було. Знайшлося досить підходяще для цієї мети при­міщення по вулиці Островідова. Йо­го слід було лише капітально відремонтуватм.

Міські організації дали згоду. Університет приступив до діла.

Все йшло дуже добре. Вже був намічений строк відкриття нової наукової одиниці — 1 травня 1955 року, вже писались урочисті про­мови до цієї знаменної події. І раптом... Тут і починаються деякі коментарі до історії спорудженая планетарія.

Як не дивно, створенню цієї ко­рисної установи, яка допомагає вивчати всесвіт, стало на перешко­ді інше — не менш чудове від­криття нашого віку — телебачен­ня. І тоді виникла думка, що добре було б у цьому приміщенні розмісти­ти телецентр інституту зв'язку, оскільки воно міститься по сусідству з інститутом...

Кому ж надати перевагу? І те й інше — потрібні речі. Авторитетна комісія міськвиконкому з участю представників заінтересованих сторін на місці ознайомилась з будів­лею і вирішила примирити їх під одним дахом — половину під пла­нетарій, половину під студію учбо­вого телецентра.

Астрономи, які за специфікою своєї роботи іноді змушені відрива­тись від землі, виявились менш практичними людьми, ніж зв'язківці, які легко, без будь-якії витрат (їх зробив університет) добилися передачі їй більшої половини не ними реконструйованого приміщен­ня...

Однак минуло кілька місяців, а інститут зв’язку і не думав вноси­ти свою частку в корисну справу. Він відмовився провести деякі до­поміжні роботи, необхідні для від­криття студії і планетарія...

...Так земля ще раз обійшла навколо сонця... Минув рік. І коли працівникам обсерваторії вдалося проникнути в приміщення плане­тарія, вони побачили картину, схожу на «Загибель Помпеї»... Зорі можна було спостерігати не під куполом, а прямо крізь дах планетарія. Пареве опалення зіпсовано.

Подивились на цю картину пра­цівники обсерваторії, тяжко зітх­нули і... склади акт на додатковий ремонт на 186 тисяч карбованців. А таких коштів ніхто не дає. І знову затьмарились зорі на небі пла­нетарія.

Але мало того, що це небо не прояснюється, на ньому астрономи щоразу помічають нові й нові, досі невідомі їм туманності в вигляді нових несподіваних рішень щодо використання колись (це вже ста­ло історією) ними реконструйовано­го спеціально під планетарій примі­щення. Справа з кожним роком не прояснюється, а все більше і біль­ше захмарюється. Ми побували майже в усіх організаціях, які пря­мо або побіжно зв'язані з планета­рієм: в університеті, обсерваторії, інституті зв'язку, міськвиконкомі, райвиконкомі тощо.

Кожен по-своєму коментує цю справу і суперечить один одному.

В інституті зв’язку, наприклад, заступник директора тов. Шкадаревич зустрів нас здивованим вигу­ком:

— Шо ви, товариші, господь з вами, який планетарій? Ми на де­сять років уклали договір з Ворошиловським райвиконкомом на це приміщення. Ми — повновладні господарі і ні з ким ділити його не збираємось. І, по секрету вам ска­жу, я чув таку думку, що плане­тарії в наш вік застаріла штука, вона нікому непотрібна...

Залишимо на совісті тов. Шкадаревича рівень його знань з астроно­мії (хоча вже цей рівень є одним з доказів необхідності створення пла­нетарія) і заглянемо до кабінету за­ступника голови міськвиконкому тов. Гайдаліної (на неї покладено контроль за здійсненням останньої постанови виконкому про своєчасне відкриття планетарія).

— Що ви, товариші! — каже тов. Гайдаліна. — Грошей на ремонт приміщення планетарія ми не має­мо. Хай ці кошти вишукують в уні­верситеті.

З дня рішення про відкриття в Одесі планетарія земна куля вже дев'ять разів обернулась навколо сонця. Земля крутиться, а справа з планетарієм стоїть на місці. Вір­ніше — вона блукає в міжкабінетному просторі. Однак те, що влас­тиво планетам та блукаючим зіркам, не можна переносити в планетарій. Астрономи в Одесі вперше зу­стріли таке незвичайне явище, як блукаючий планетарій.

А тимчасом в місті все зростає попит на екскурсії, росте потреба в пропаганді науково-атеїстичних знань серед трудящих, зокрема на­уки про всесвіт.

— А все-таки вона крутиться! — вигукнув колись великий аст­роном Галій!

— А все-таки планетарій потрі­бен! — незважаючи на всі пере­пони говорять одеські астрономи.

Арк. ГАЙВОРОН.
М. ЕДЕЛЬМАН.

Больше об Одесском планетарии смотрите здесь.