Чорнило з «Куяльника»

1971 р., 24 января, «Чорноморська комуна»:

В один і той же день в різних кінцях Одеси покупці однієї й тієї ж води «Куяльник» раптом були охоплені напрочуд одноманітними почуттями.

Спочатку я був свідком, як хлопчак, який виконував доручення бабусі, вигукнув «ура!», узявши пляшку з етикеткою, що засвідчувала мінеральну воду одеського виробництва.

Що ж так схвилювало хлопчака! В заяві для преси він сказав:

— Я звик купувати чорнило — маленьку пляшечку за 17 копійок. А тут раптом ціла півлітровка — і лише за 20 копійок.

Я вельми зацікавився такою дивиною. Бач, стільки живу в Одесі, а й не знав, що з куяльницької свердловини б’є мінеральне чорнило. Роздивляючись пляшку з фіолетовою рідиною, жартома названою «Мінеральна вода «Куяльник», я думав: ось нею я й повідомлю читачам незвичайну новину.

А в цей час ноги принесли мене до іншого магазину, і як на те — я знову став свідком вигуку «ура!», викликаного купівлею у відділі мінеральних вод.

Покупцем виявився літній дядько з носом, червоним, немов стручковий перець. Дядько, попросивши «Куяльник», взяв пляшку і замилувано розглядав етикетку... «Десертне вино рожеве». Аж облизувався. Чи ба — за 20 копійок!

Тут я, грішним ділом, подумав, що вже й зовсім відстав від життя, оскільки досі не знаю, що на Куяльнику свердловина видає на-гора ще й рожеве вино.

Однак найбільші дива були попереду. Мандруючи по Одесі, я виявив, що в підземному куяльницькому мінеральному озері також живуть креветки (на доказ цього одна запліснявіла креветка плавала в одній пляшці мінеральної води), що там чорти варять суп і помиї зливають в озеро (про це свідчила вже не одна повна пляшка).

Словом, мені стало цілком ясно, що «Куяльник» неабияка вода, а, так би мовити, універсальна. Кому пощастить — чорнилом вода служитиме, кому наживку для риболовлі принесе, а кому не лише спрагу, а й голод втамує. Сказано ж — суп...

Натхненний роздумами, подавсь я в обласну інспекцію по якості товарів. Треба ж розповісти товаришам, нехай занотують собі нечувані досі властивості «Куяльника».

Але, признаюсь, не поділили мого захоплення в інспекції. Там прямо сказали, що Одеський завод по розливу мінеральної води «Куяльник» видає продукцію, яка ні в яке горло не ллється. А наведені мною приклади, мовляв, якраз це й підтверджують.

Далі пішли цифрові викладки: цими днями в експедиції заводу інспекція забракувала шістдесят тисяч пляшок «Куяльника». Мотиви — сторонні домішки у воді, витікання її, обмаль газу, поганий зовнішній вигляд, «чужі» етикетки. Чимало пляшок з «Куяльником» повернулося на завод уже з магазинів.

Мабуть, я не відкрию Америку, якщо скажу, що в принципі «Куяльник» — добра вода. Вона користується попитом, бо й лікувальні властивості має, і просто є смачною столовою водою.

В цьому заслуга природи. Заслуга ж тих, хто повинен доставити її на стіл одеситам (і не тільки одеситам) мусить полягати в тому, щоб наповнити пляшки в чистоті, охайно, та ще відповідно охолодивши й загазувавши воду.

На жаль, якраз цих вимог і не додержують на заводі. Пригадую, в 1969 році десятки тисяч пляшок «Куяльника» також були забраковані з тих самих причин, що й тепер. Відтоді багато води витекло, Змінилося керівництво заводу. А порядки, точніше непорядки, лишилися старі.

Чи не пора новому директору М. Степанову, головному інженерові В. Тисовському, завідуючій лабораторією О. Солощук вивести бракоробство на чисту воду! Гадаю, давно пора. Більше того, гадаю, що й начальнику обласного управління харчової промисловості П. Доценку пора раз і назавжди полюбити «Куяльник».

Бажаю успіху!

Чорномор.

Больше о заводе минеральной воды «Куяльник» смотрите здесь.