Починаючи з 1880-х років в Одесі тривали дискусії щодо створення музейної інституції, яка стала б художнім осередком міста. Завдяки діяльності Товариства витончених мистецтв у 1899 році було відкрито перший Міський музей витончених мистецтв. Протягом 125-річної історії Музею його очолювали науковці або художники, рідше — міські бюрократи. Зазвичай, періоди управління істориків і мистецтвознавців були епохою поступового зростання. Натомість директорство художників частіше відзначалося революційними змінами.

Основою виставкового проєкту стали фотонегативи 1920–1930-х років, зроблені працівниками та працівницями музею. Це був час великої реорганізації музейної справи, націоналізації музейних і приватних колекцій. Скляні платівки з фотоемульсіями пережили війну та зміни влади й зараз показують нам історію, не зафіксовану архівними записами. Тодішній директор Цві Емський-Могилевський звів новий музей: з екскурсійним бюро, поліфонічною колекцією та експозицією. Завдяки його зусиллям із закритої галереї для поціновувачів та поціновувачок Музей витончених мистецтв обернувся на Народний художній музей. Олександр Ройтбурд також наново відкрив музей і його колекцію для відвідувачів та відвідувачок, надавши колись регіональній інституції національного значення.

Свого часу перед Емським-Могилевським і Ройтбурдом постали схожі виклики. При цьому через різні історичні часи та особисті переконання вони досягали різних результатів. Їхні дії доводять, що музейна історія пов'язана не тільки з колекціями, але сильніше — з людьми, які ними опікуються.

Цим виставковим проєктом ми спробували показати, що окрім класичних функцій Музей є місцем пам'яти, частиною досвідів, що повʼязують покоління відвідувачів та відвідувачок впродовж історії.