Маринюк належить до групи художників, яка стала своєрідним рухом опору соцреалістичному канону. Протягом трьох десятиліть мистецтво в Радянському Союзі було ізольоване від світового процесу і саме Віктор Маринюк був одним з тих, хто долав цю багатолітню завісу. Йому було тісно в рамках «дозволеної» в УРСР естетики, саме тому він разом з іншими молодими художниками згуртувався в неформальне коло, влаштовував квартирні виставки, спілкувався з однодумцями, які приїздили з-за кордону, друкував свої твори у самвидаві і діаспорних виданнях і був під постійним наглядом КДБ, який боявся всього незалежного та не підконтрольного.

Художники-нонконформісти вбирали і засвоювали живописну мову ХХ сторіччя, приходили через власний досвід до емансипації художньої формі, кольору, плями, лінії, конструкції, динаміки. Саме вони створили оновлену, сучасну версію одеської «південноруської» школи.

З-поміж художників одеської групи Віктор Маринюк вирізняється якимось особливим, делікатним ставленням до форми і пластики. За зовнішньою умовністю криється насичений сенсом зміст. Поєднання власних роздумів і переживань з первинними, глибинними цінностями буття людини, породжує бентежну, ірраціональну, разом з тим, інтелектуальну і осмислену реальність. В сучасному світі, в якому мистецтво виходить на рівень без особистісності, творчість Маринюка, з акцентом на тому, що робить нас людьми, залишається заповідною територією людськості. Художник живописує особистість, її особливий індивідуалізм, самоповагу і самодовіру. Прості за мотивом зображення наповнені напругою та спокоєм, ефемерністю та фундаментальністю, однозначністю та тайною.

Виставка триватиме до 13 лютого.